Анотація
У статті були представлені погляди когнітивно-бехавіорального також ноетичного підходу до виховання дітей і молоді. Система мотивації дуже залежна від екзистенційно важливих цінностей. Тому мотивуючи вихованця до бажаної поведінки варто зважити не лише права вчення, але і також на індивідуальну ієрархію цінностей.
Ключові слова: методи виховання, когнітивно - біхевіоральний підхід, система мотивації, екзистенціальні цінності, класичне та інструментальне обумовлення, жетонна система.
Сьогодні вихованню дітей і молоді присвячується усе більше увага. Причиною цього є більше дослідницьких можливостей та прогресу в наукових досягненнях, а також бажання дати дитині все потрібне для розвитку та самостійного життя. Виховуючи дитину батьки, що раз частіше користають з поради психотерапевта, психолога, педагога. Чим швидше небажана поведінка буде виправлена, тим більше шансів у вихованця пристосуватися до вимог щоденного життя. Галузі, які займаються впливом пізнавальних функцій на поведінку людини це нейропсихологія, педагогіка, психологія, психіатрія, психотерапія, а зокрема когнітивно - біхевіоральний підхід (Walsh, 2000; Beck, 2005; Bilikiewicz, 2006; Kołakowski, Wolańczyk, Pisula, Skotnicka, Bryńska, 2007).
Будуючи систему мотивації в процесі виховання дітей і молоді варто зважити на індивідуальну систему цінностей і життєвий досвід, а також права вчення нових рефлексів. Оскільки, якщо вихованець у минулому мав неприємний досвід, то і нова поведінка буде йому важче даватися. Тому завдяки правам вчення, а зокрема класичному, а особливо інструментальному обумовленню, біхевіоральний терапевт може змінити поведінку клієнта на більш бажану та адаптативну, а пізнавальний терапевт може допомогти в зміні переконань з негативно пережитих життєвих ситуацій (Weishaar, 2007; Beck, 2005; Skinner, 1995; Харитонов, 2008).
Система мотивації
Виховання полягає у формуванні відповідних норм поведінки, але до зміни поведінки потрібна є мотивація. Завдяки мотивації ми керуємо цінностями вихованця так, щоб бажана поведінка було виконана і закріплена. Система мотивації то загальна система впливу вихователя на вихованця. Завдяки гармонійній системи мотивації можна виключити поведінку, яке не вигідна, тобто перешкоджає доброму пристосуванню (Reykowski, 1986; Tomaszewski, 1998; Popielski, 1987).
Мотивування вихованця це процес свідомого і задуманого впливу на мотиви поведінки. Завдяки штучному створенню ресурсів і можливостей в системі цінностей вихованця, вихователь може досягти заданої мети виховання (Popielski, 1996; Reykowski, 1986).
Мотивувальний процес полягає у:
- Збільшенню енергії до дії,
- Спрямуванню власних зусиль на мету,
- Вибірковість уваги людини на стимули залежно від мети,
- Сформування поведінки в єдиний зразок,
- Продовження дії аж до досягнення мети,
- Позитивне емоційне піднесення, якщо задумана мета була реалізована або навпаки (Reykowski, 1986, s. 88).
Мотиваційна напруженість з'являється, коли людина зауважить, що певний чинник їй не пасує, а також, коли бачить, що є шанс реалізації задуманої мети. Мотивація буде високою у випадку, коли правдоподібність успіху і поразки буде рівна, а також від належного зусилля і ризику, пов'язаного з обставиною (Reykowsky, 1985; Skinner, 1995; Харитонов, 2008).
Для збільшення мотивації вихованця варто виконувати наступні кроки:
1. Задекларувати іншим про свої плани. Якщо тоді не виконати обіцянки це призведе до внутрішньої напруги та знизить самооцінку.
2. Аналіз цілей. Легше взятись до роботи, якщо вихованець знає, чого хоче. Нагородою буде реалізація цілей.
3. Планування нагороди за виконання мети. Це добра наснага, бо візуалізує в мріях нагороду, а тоді завдання буде виконано набагато швидше. Вихованець зосереджується на нагороді, а не важкості завдання.
4. Візуалізація мети. Завдяки творчому підходу до роботи, наша уява уміє перетворити абстрактну ціль у більш реальну та живу.
5. Аналіз наслідків реалізації цілі. Для уникання втрати і отримання нагороди, ми виконуємо завдання послідовно.
6. Початок виконання завдань від простіших до складніших. Цей підхід допомагає розвивати впевненість у собі також спонукає до подальшої самореалізації вихованця.
7. Метод швейцарського сиру. У цьому методі визначенням для вихованця буде уявлення собі, що великий шматок сиру це більше (важче) завдання, а менше (легше) завдання - це малий шматок сиру.
8. Збір інформації про мету дії. Ми швидше візьмемося до роботи, коли багато знаємо про завдання, тоді ми можемо нагадати або уявити собі план дії. Крім того добре діє пам'ять про те, що останнім часом добре ми виконали схоже завдання, а це дуже мотивує до роботи (Доморацкий, 2008, s. 93).
У процесі мотивації ми звертаємо особливу увагу на потреби вихованця. Потреба це внутрішнє напруження, яке через працю перетворюється в життєві цінності. Через реалізацію цінностей реалізовується така моральна якість, як буття людиною. Це важливий момент формування бажаної поведінки, оскільки реалізація цінностей ноетичного виміру особистості навчає витривалості в прагненні до мети (Popielski, 1994).
Завдяки сильному зв'язку зі станом свідомості потреби глибоко входять у вищі духовні цінності. Ці цінності такі інтенсивні, що мають великий вплив на формування бажаної поведінки, а це будує індивідуальний стиль життя. Завдяки вищим духовним цінностям є легше розвинути у вихованцеві високий рівень екзистенції. Високий рівень екзистенції гарантує виконання щоденних завдань навіть, якщо опікуна немає збоку, а крім того мотивує вихованця до більш творчого підходу в розв'язуванні завдань (Popielski, 1996; Frankl, 1996; Dąbrowski, 1974).
У формуванні бажаної поведінка, а зокрема міцних рефлексів важливою є динаміка темпоральності. То як вихованець розуміє себе в категоріях минулого і майбутнього має великий вплив на його поведінку в сьогоденні. Моделі тимчасового функціонування важливі у формуванні бажаної поведінки з огляду на спогади про ранній досвід, чи наприклад дану поведінку, яку було винагороджено або вдалося її добре виконати (Popielski, 1994; Skinner, 1995).
Суб'єктно-особова динаміка відрізняє людину від інших організмів, які також можуть вчитися нових рефлексів, але не вміють вести себе у відповідальний і свідомий спосіб. Свобода вибору виводиться у процесі видобуття людини немовби "себе з себе" через користування надособистими цінностями. Будуючи індивідуальну ієрархію цінностей вихованець визначає свою зрілість і відповідальність за власні вчинки. Користуючись власною ієрархією цінностей людина переступає себе і умови свого функціонування (Frankl, 1996; Popielski, 1994).
У зв'язку з цим, важливим здається підкреслити, що система мотивації добре побудована, якщо не звужувати в ній ієрархії цінностей вихованця. А також, мотивація є тим сильніша чим більше вихованець може сам з себе вибудувати індивідуальну ієрархію цінностей інтерйоризуючи при цьому екзистенціальні цінності. Тому ідея життєвих цінностей така важлива у формуванні мотивації до розвитку людини (Frankl, 1996; Popielski, 1994, 1987).
Стилі навчання
Когнітивно - біхевіоральна терапія опирається на наукових дослідженнях пізнавальних функцій. Завдяки науковим дослідженням знайдено найбільш відповідні форми впливу на поведінку людини. Ці форми впливу також є дуже придатні при вихованні дітей та молоді. Завдяки виховальним методам, які ґрунтуються на класичному та інструментальному обумовленні, можна отримати в міру швидкі та стабільні результати у виховній роботі над дітьми, які потребують більшої уваги та дисципліни (Skinner, 1995; Beck, 2005).
Розгляньмо наступні стилі навчання :
1. Класичне обумовлення
2. Інструментальне обумовлення
3. Пізнавальне вчення.
Класичне обумовлення або обумовлення типу І, але також стосовною назвою є Павловське обумовлення - полягає у виробленні однакової реакції на обидва стимули. Умовний рефлекс формується через наявність безумовної реакції. Безумовна реакція виступає без вчення, це вроджена реакція нервової системи на зовнішні стимули і відбувається вона на рівні хребцевого стержня. Натомість умовні рефлекси, навчені, вимагають більш свідомого підходу, тому формуються за участі мозку, а також м'язів, які є контрольовані свідомістю. Для прикладу це реакція виділення слини на смакові стимули. А якщо залучити до їжі включення світла, то ми отримаємо виділення слини на включення світла (Walsh, 2000; Skinner, 1995).
Павлов, першим увів експерименти над класичним обумовленням та констатував, що слиновиділення на включення світла це навчена реакція або умовний рефлекс. А включення світла, після подання їжі, це умовний стимул. Для дієвості обумовлення варто притримуватись часових рамок. Час між безумовним стимулом і умовним стимулом повинен виносити не більше ніж 0,5 секунди. Якщо час довший, то обумовлення наступатиме довше або зовсім не розвинеться (Skinner, 1995; Доморацкий, 2008).
Інструментальне обумовлення наступає, як реакція у відповідь на нагороду. Інструментальна реакція формується на базі сили волі, тобто вимагає ангажування роботи мозку, а особливо передніх лобних часток. Після зміцнення відповідної реакції, наступна поведінка стає інструментом для отримання нагороди. Особливим видом інструментальної поведінки є уникання або втеча від прикрого досвіду (Skinner, 1995; Харитонов, 2008).
Також інструментальним обумовленням може виступати як покарання. Покарання мотивує до уникання небажаної поведінки у майбутньому. Мінусом у застосуванні покарання є наслідки, завдяки яким по відношенню до особи, яка карає може виступити страх. А потім страх може узагальнитись на всілякі ситуації, які об'єдналися з викликаним страхом стимулом в результаті класичного обумовлення.
Інструментальне обумовлення проявляється також у вигляді обминання. Так відбувається, коли відповідна поведінка не нагороджується. Для прикладу дитина з викликаними страхом ознаками далі проявлятиме емоції страху, якщо у стресових ситуаціях отримуватиме багато уваги і піклування, а прояви відваги рідкісніше проявлятиме, якщо авторитетні особи не хвалитимуть дитину в ситуації прояву нею сміливості.
Тому більшість проблем у вихованні дітей виступають через невміле застосування нагороди та покарання. Людина наслідує поведінку, за яку авторитет був нагороджений і уникає тої поведінки, за яку спостерігав покарання. Терапія на підставі обумовлення відбувається на підставі схеми: за добру поведінку - нагорода, а за погану поведінку - покарання або обминання (Tomaszewski, 1998; Beck, 2005; Pervin, 2002; Хол, Lindzey 2006).
Дуже важливим чинником в послідовному перебігу інструментального обумовлення є частота у нагородженні бажаної поведінки. Є наступні розклади зміцнень:
- Безперервний розклад - за кожним разом ми нагороджуємо правильну поведінку, така стратегія дає швидкі ефекти, але не стійкі, бо після припинення нагородження бажана поведінка зникає.
- Розклад з постійними часовими проміжками - напр. ми нагороджуємо першу правильну поведінку у місяці. Мінусом є те, що якість очікуваної поведінки занижуватиметься в середині місяця.
- Розклад зі змінними часовими проміжками - нагородження відбувається нерегулярно, так, що важко передбачити, в яких проміжках буде грошова винагорода.
- Розклад з однаковими проміжками - ми зміцнюємо, кожну першу, кожну третю, кожну п'яту реакцію і т.д.
- Розклад зі змінними проміжками - нагородження відбувається по різній неможливій до передбачення кількості реакції (Харитонов, 2008, s. 57-58).
Як вказують дослідження в цій галузі, вчення є найбільш ефективним, коли є постійні розклади в нагородженні за очікувану поведінку, а найповільніші, коли зміцнення подаються зі змінними часовими розкладами. Однак звички міцніше формуються у випадку нагородження з мінливими розкладами стимулів (Харитонов, 2008; Skinner, 1995).
Наступним проявом інструментального вчення є явище вигашення небажаної поведінки. Вигашення визначається, як атрофія навченої реакції і наступає в результаті покарання або обминання даної поведінки. Напр., якщо ми хочемо дитину відучити небажаної реакції, варто не лише подбати про те, щоб дитина не отримувала позитивних зміцнень при даній реакції, але і також нагороджувати більш вигідну поведінку (Beck, 2005; Харитонов, 2008).
Пізнавальне вчення - відбувається на підставі відчуття власної спроможності. Залежно від того наскільки особа вірить у власні сили, пізнавальне вчення розвиває індивідуальність людини. Відчуття власної спроможності ми можемо засвоювати з:
1. Власного досвіду у змаганні з перешкодами щоденного життя, а також вченню нових вмінь.
2. Спостереження і наслідування поведінки, бажаної особи, яка має успіхи і схожа на нас.
3. Віра інших осіб у цю ідею, підтримка з боку близьких.
4. Власне фізичне здоров'я, відчуття розслаблення і спокою, відчуття задоволення служить відчуттю власної спроможності (Доморацкий, 2008, s. 92-93).
Чим відрізняються особи з високим та низьким рівнем відчуття власної спроможності? Особа з низьким рівнем відчуття спроможності інтерпретує невдачу, як катастрофу, а також в майбутньому відчуватиме страх перед схожими ситуаціями чи думками. Натомість особа з високим відчуттям власної спроможності приймає щоденні труднощі як можливість навчання на помилках так виклик. Найбільш ефективним методом у боротьбі з заниженим відчуттям власної вартості є створення реальної ситуації, де дана особа могла б добитися успіху (Доморацкий, 2008; Skinner, 1995).
Методи виховання, ґрунтовані на правах вчення
Модифікація поведінки, придатна також у вихованні дітей і молоді, у біхевіоральній терапії зазвичай полягає в застосуванні кари і нагород і тут ми маємо справу з інструментальним вченням. Особливий акцент ми робимо на спостереженні поведінки де є нагородження бажаної поведінки, якщо ми маємо справу з малими дітьми. Психотерапевти біхевіорального підходу вважають, що анормальна поведінка формується так само як і нормальна. Тому можна її вигасити, а потім допомогти у навчанні бажаної поведінки (Curven, 2006; Grzesiuk, 2002).
Переглянемо форми терапевтично-виховачого впливу на небажану поведінку:
1. Систематична десенсетизація (привикання)
2. Вигашення небажаної поведінки
3. Імплозійна терапія
4. Позитивне стимулювання
5. Аверсійна терапія
6. Наслідування моделей бажаної поведінки
7. Тренінг асертивності
8. Жетонна економіка (Kołakowski, Wolańczyk, Pisula, Skotnicka, Bryńska, 2007; Padesky, 2004; Харитонов, 2008).
Систематична десенсетизація - метод, застосовуваний для всілякого роду страху, а також фобій. Передусім ми визначаємо, чого дитина боїться, а потім через розслаблення і заспокоєння знову експонуємо дитині страхотворний стимул, поки не наступить привикання.
Вигашення – припинення стимулювання небажаних реакцій. Прикладом зміцнення небажаної реакції, є звернення учневі уваги, що веде себе недоречно. Звернення уваги - це і є нагорода для шкідливого учня. Тому варто не реагувати на небажану поведінку, а почекати поки з'явиться бажана поведінка і тоді похвалити учня за бажану поведінку, так учень переключить свою увагу і повторюватиме бажану поведінку.
Імплозійна терапія - полягає у стимулюванні у дитини як найсильнішого страху, який не зашкодить дитині. Цей найефективніший метод є для вигашення ірраціональних страхів у дитини. Після досвіду дуже сильного страху дитина може спостерегти, що нічого не відбувається поганого і перестає реагувати страхом на страшний стимул.
Позитивне зміцнення - ми застосовуємо цю техніку, коли хочемо нагородити бажану поведінку. Завдяки нагородженню дитина вчиться, що таке поведінка акцептована, і щоб знову отримати нагороду в майбутньому повторюватиме відповідну реакцію. Важливо, щоб зміцнення вибирати таке, до якого дитина має обмежений доступ і дозувати не занадто часто, бо інакше дитина отримає пересичення і припинить реагувати на такий спосіб нагородження. Також не можна зміцнювати те, що дитина виконує з легкістю, ми хвалимо і нагороджуємо вихованця, тільки за таку поведінку, над якою дитина повинна добре попрацювати. З плином часу нагородження варто застосовувати щораз рідше і щораз слабше, напр. перейти тільки на словесне нагородження.
Аверсійна терапія - служить зменшенню небажаних реакцій, по за асоціацією їх з дуже неприємним стимулом або карою. Плюсом цього методу є швидкі ефекти, натомість мінусом, є те, що як тільки відступає покарання, небажане поведінка знову повертається. Тому кожна кара повинна використовуватися вже, як крайність, не можна нею зловживати, оскільки наступає привикання. Добрий ефект дає покарання, коли водночас після покарання наступає зміцнення бажаних реакцій, альтернативних. Тоді наступає гасіння реакції, що не бажані, і відразу фіксується бажана поведінка (Kołakowski, Wolańczyk, Pisula, Skotnicka, Bryńska, 2007; Харитонов, 2008; Доморацкий, 2008; Beck, 2005; Skinner, 1995; Padesky, 2004).
Розгляньмо проблеми, які виступають в методі покарання:
- Покарання може спричинити загальмування всіляких реакцій і потрібних і не непотрібних.
- Покарання може спричиняти в покараного негативні почуття (агресія, страх), які можуть перенестися на інші нейтральні ситуації.
- Покарання діятиме недовго, після припинення кари або привчання до неї, караний перестає реагувати і тоді потрібно збільшити покарання.
- Покарання не інформує, для чого і за що є тебе карано.
- Поведінка, яке має бути покаранням, може також виявитися зміцненням, бо виступить напр. зацікавленість (Доморацкий, 2008, s. 113).
Принципи правильного застосування покарання :
- Покарання повинна наступити негайно по небажаній поведінці.
- Покарання має бути настільки сильне, наскільки дозволяє ситуація; застосування щораз сильнішої кари спричиняє привикання.
- Покарання повинне виступити послідовно після небажаної поведінки.
- - Більш ефективним є, якщо покараному дасться альтернативна реакція, що зміцнить також бажану реакцію (Доморацкий, 2008, s. 113-114).
Наслідування моделей - вчення через спостереження, виступає через наслідування поведінки об'єкту. У цій ситуації не виступає безпосереднє нагородження бажаного поведінка, натомість спостережувана нагорода потрібної реакції - є це замінююче зміцнення. Є добрим методом, коли повинні показати нове поведінка. Результатом наслідування є придбання нової реакції sprawczej особливо, коли вихованець не може сам уявити собі цього поведінка. Напр. так тренують тварин і виховують малих дітей. Якщо дитина бачить батьків за визначеним заняттям, то старається ці поведінка повторювати, чи то пиття алкоголю чи робота в саду. Нагородою є то, що почувається як доросли robiąc то саме, що родитель. Чим ближчі емоційно звіти об'єкту і наслідуючого, тим швидше переймається бажане поведінка.
Тренінг asertywności - то метод, який помагає справитися з суспільною фобією. Ляк перед суспільними звітами є легше погасити, якщо навчити дитину збереженню, які потрібні при розв'язуванні суспільних конфліктів. Напр. мати кричить на дитину, поведінкам asertywnym дитини є вислів матері: "mamo, коли так на мені ти кричиш, хочеться мені ще більш дебоширити".
Економіка żetonowa - є то добра виховальна техніка, оскільки виступає там зміцнення бажаного поведінка, а також дитина саме вчиться керувати своїм поведінкам і вибирати правильні варіанти. За бажані реакції отримує жетон, за небажане або віддає жетон або ніщо не одержує. Потім зібрані жетони може замінити на грошову винагороду, яку сам також може вибрати, чи велосипедна поїздка з батьками, чи просування до зоопарку чи купівельно нової забавки. Ведення економіки żetonowej вимагає установлення, які поведінка бажані, а яке ні, який є список привілеїв (Kołakowski, Wolańczyk, Pisula, Skotnicka, Bryńska, 2007; Padesky, 2004; Pervin, 2002; Доморацкий, 2008).
Розгляньмо собі ближче принципи ситого żetonowego :
1. Здобуті через дитину пункти не можна відбирати
2. За бажане поведінка дитина повинна отримати свої пункти незалежно від того як повело себе в інших ситуаціях
3. Якщо визнано нагороду не можна її відбирати, навіть за погане поведінка, бо то спричиняє, що дитина відчує себе обманутим і не довіриться дорослому і його нагородам(Kołakowski, Wolańczyk, Pisula, Skotnicka, Bryńska, 2007, s. 183).
Важливе пам'ятати, що перевагою системи żetonowego :
Дитина саме вибирає собі нагороди
Дитина вчиться господарювання своїми запасами
Вчиться наслідку свого вибору
Наука системи żetonowego навчає в майбутньому господарювати своїми заощадженнями
Дитину отримуючи успіх має високе відчуття власної дієвості і краще справляється в житті
Дитина вчиться чекати на нагороду і не зламується як якась дрібниця не вдалася(Kołakowski, Wolańczyk, Pisula, Skotnicka, Bryńska, 2007, s. 182)
Можливості використання Системи Żetonowego :
Є то добрий метод до роботи вчителя з дітьми в школі
Завжди використовується при роботі з гіперактивними психомоторними дітьми
При вихованні в сім'ї
У лікарні
А також для дорослих
Роблячи вивід з вище обговорюваного, процес виховання вимагає не лише вміння керування стимулами, але і також розвитку цінності значущих egzystencjalnie. Крім фіксації поведінка, бажаного в суспільстві, важливому є особовий розвиток вихованця, де головні цінності мають ключове значення, а обумовлення і атрибуція полегшать і прискорять процес виховання і особовий розвиток одиниці. Всі вище описані методи корисні в індивідуальному підході до різних життєвих ситуацій.
Когнітивно-бехавіоральна терапія дуже корисна в сфері встановлення правильного процесу виховання дітей і молоді. Завдяки правам вчення, а також пізнавальному вченні у вихованця складається відповідна система цінностей, яка помагає розвивати бажане поведінка, навіть, коли опікуна не має збоку. Така глибока interioryzacja положень і цінності має вигідний вплив на розвиток дітей і молоді в нашому суспільстві.
Bibliografia
- Beck A., Alford B. (2005). Terapia poznawcza jako teoria integrująca terapię. Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego. Kraków.
- Beck J. (2005). Terapia poznawcza. Podstawy i zagadnienia szczegółowe. Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego. Kraków.
- Bilikiewicz A., (2006), (red.) Psychiatria. PZWL. Warszawa.
- Curwen B., Palmer., Ruddell P. (2006). Poznawczo – behawioralna terapia krótkoterminoowa. GWP. Gdańsk.
- Człowiek – pytanie otwarte. Studia z logoteorii i logoterapii, pod. red. K. Popielskiego, Lublin 1987.
- Dąbrowski K. (1974). Zdrowie psychiczne a wartości ludzkie. Warszawa.
- Frankl V.E. (1996). Man’s search for meaning. Washington Square Press. Washington.
- Grzesiuk L. (2002). Psychoterapia, szkoły, zjawiska, techniki i specyficzne problemy. WN PWN. Warszawa.
- Hall C. S., Lindzey G., Campbell J. B. (2006). Teorie osobowości. Warszawa. PWN
- Kołakowski A., Wolańczyk T., Pisula A., Skotnicka M., Bryńska A. (2007). ADHD Zespół Nadpobudliwości Psychoruchowej - przewodnik dla rodziców i wychowawców. GWP. Gdańsk
- Padesky C. A., Greenberger D., (2004). Umysł ponad nastrojem. Podręcznik terapeuty. Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego. Kraków.
- Pervin L. (2002). Osobowość – teorie i badania. Kraków. Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego.
- Popielski K. (1994). Noetyczny wymiar osobowości. RW KUL. Lublin.
- Popielski K. (1996). Człowiek: Egzystencja podmiotowo osobowa, [w:] Człowiek – wartości sens, pod red. K. Popielskiego. RW KUL. Lublin.
- Reykowski J. (1986). Motywacja, postawy prospołeczne a osobowość. Warszawa. PWN.
- Reykowski J. (1985). Emocje i motywacja. W: T. Tomaszewski (red), Psychologia, PWN. Warszawa
- Skinner B. F. (1995). Zachowanie się organizmów. PWN. Warszawa.
- Tomaszewski T. (1998). Główne idee współczesnej psychologii. Wiedza Powszechna. Warszawa.
- Walsh K. (2000). Neuropsychologia kliniczna. PWN. Warszawa.
- Weishaar M.E. (2007). Twórcy psychoterapii. Aaron Beck. Terapia poznawcza. GWP. Gdańsk.
- Доморацкий В. (2008). Краткосрочные методы психотерапии. Психотерапия. Москва.
- Харитонов С. (2009). Руководство по когнитивно-поведенческой психотерапии. Психотерапия. Москва.
| 
